Люксембург

LOI DU 3 AOÛT 2005 CONCERNANT LE SPORT / ЗАКОН ВІД 3 СЕРПНЯ 2005 РОКУ ПРО СПОРТ

Консолідована версія, чинна станом на 01/01/2024

Джерело: Legilux. Переклад SportStudies (gemini-translate + codex-verify), 2026.

Цей закон вносить зміни або встановлює винятки з:

a) зміненого закону від 7 червня 1937 року, що реформує закон від 31 жовтня 1919 року про правове регулювання договору найму послуг приватних службовців; b) кодексу соціального страхування; c) статей 5 та 9 зміненого закону від 24 травня 1989 року про трудовий договір.

Стаття 1. Предмет

Спорт становить загальний інтерес, і заняття ним є правом кожного.

Це право здійснюється з дотриманням законодавчих та підзаконних положень, а також у межах наявних матеріальних можливостей.

Держава підтримує спорт у досягненні його основних цілей, якими є збереження або покращення здоров’я, розвиток особистості, соціальна інтеграція та розвиток суспільних відносин, а також досягнення результатів у змаганнях на всіх рівнях. Вона підтримує спортивний рух у захисті етичних основ спорту.

Розділ 1: Організація спорту

Стаття 2. Спортивний рух

(1) Спортивний рух складається з визнаних федерацій (fédérations agréées) та афілійованих з ними клубів, а також їхнього центрального органу, яким є Олімпійський та спортивний комітет Люксембургу, скорочено C.O.S.L.

C.O.S.L., утворений як неприбуткова асоціація, об’єднує всі національні федерації, що керують змагальними видами спорту, асоціації рекреаційного спорту, мультиспортивні угруповання та спортивні організації національного характеру. Він представляє інтереси спорту перед органами влади та офіційними, публічними і приватними установами.

(2) Щоб бути визнаною, федерація повинна бути репрезентативною на національному рівні щодо спортивної діяльності або діяльності спортивного спрямування, яку вона охоплює та яка визнана на міжнародному рівні. Вона повинна надати докази своєї життєздатності.

Лише одна федерація на вид спорту або групу подібних чи споріднених видів діяльності визнається міністром, до повноважень якого належать питання спорту, після запиту висновку C.O.S.L.

Якщо федерація була визнана щодо однієї або кількох спортивних дисциплін, лише вона має право організовувати або дозволяти проведення змагань чи заходів офіційного характеру на національному чи міжнародному рівні.

(3) Будь-якому угрупованню або асоціації забороняється присвоювати собі назву Люксембурзької федерації або Національної федерації, а також будь-яку іншу назву подібного характеру, за якою слідує назва одного або кількох видів спорту, якщо для того ж виду спорту інше угруповання або асоціація вже має міністерське визнання. Керівники угруповань або асоціацій, які порушать це положення, караються штрафом у розмірі від 251 до 2.500 євро.

(4) Визнання може, за тією ж процедурою, бути відкликане з серйозних підстав, а також у випадках, коли одна з вищезазначених умов більше не виконується на постійній основі.

(5) Пожертви на користь C.O.S.L. та спортивних федерацій, визнаних у розумінні параграфа 2 вище, підлягають вирахуванню для донора як спеціальні витрати в межах та на умовах, передбачених статтями 109 та 112 зміненого закону від 4 грудня 1967 року про податок на доходи.

(6) Статус активного члена спортивної федерації підтверджується спортивною ліцензією, що видається федераціями відповідно до їхніх власних правил.

Стаття 3. Роль органів публічної влади

Органи публічної влади поважають автономію функціонування спортивного руху. Вони роблять, по суті, субсидіарний та додатковий внесок у розвиток спорту та досягнення цілей спортивного руху.

Держава підтримує волонтерство, долучаючись до організаційного забезпечення спортивної організації на спортивному та адміністративному рівнях.

Держава та комуни визначають інфраструктуру, яку необхідно створити та надати для занять спортом.

На місцевому рівні комунальна рада вирішує щодо умов підтримки занять спортом, особливо в інтересах клубів, які мають своє зареєстроване місцезнаходження на її території і зі статутами яких вона ознайомилася.

На урядовому рівні міністр, до повноважень якого належать питання спорту, відповідає за виконання внеску держави у спорт. Йому допомагає Вища рада з питань спорту (Conseil supérieur des sports), яка має консультативну місію. Вища рада з питань спорту складається з представників змагального та рекреаційного спорту, а також делегатів від зацікавлених урядових департаментів.

Повноваження та функціонування Вищої ради з питань спорту, кількість її членів, розподіл місць, порядок призначення та термін повноважень визначаються регламентом Великого Герцога (règlement grand-ducal).

Розділ 2: Спортивні практики

​

Стаття 4. Спорт у школі

​

(1) Рухова активність є обов’язковою в групах раннього розвитку (éducation précoce) та в класах дошкільної освіти (éducation préscolaire). Спортивне виховання є обов’язковим у початковій, середній та технічній середній освіті, за винятком класів з неповним навчальним часом (classes à temps partiel). У початковій, середній та технічній середній освіті за результатами спортивного виховання виставляються оцінки в табель успішності.

(2) Міністр, до компетенції якого належить національна освіта, визначає обсяг та зміст навчання через рухові активності та спортивного виховання в межах розкладу та навчальних програм.

(3) Виховання через рухові активності та спортивне виховання здійснюються кваліфікованим персоналом, умови підготовки та найму якого визначаються чинними законами та регламентами.

(4) Комуни (communes) є компетентними в організації спорту в рамках груп раннього розвитку, дошкільної освіти та початкової освіти відповідно до навчального плану та рекомендацій Міністерства національної освіти. Вони надають у розпорядження спортивну інфраструктуру, яка відповідає технічним вимогам та потребам шкільних спортивних програм.

(5) Позашкільна спортивна діяльність організовується асоціаціями, об’єднаними в національні акредитовані організації (organisations nationales agréées), та підтримується на підставі зазначеної діяльності. У спортивних спорудах комун вона проводиться відповідно до умов, затверджених радами комун.

(6) Класи з особливими програмами та розкладом занять, а також федераційні центри підготовки організовуються спільно з Національною школою фізичного виховання та спорту (Ecole nationale de l’éducation physique et des sports) в інтересах підтримки молодих спортивних талантів на навчальному, спортивному, медичному та соціальному рівнях.

Право на погодинну компенсацію, що не може перевищувати 18 євро (при індексі вартості життя 100), мають технічні кадри та федераційний персонал супроводу, які залучаються до тренувань, зборів або спортивних змагань, що організовуються в рамках федераційних центрів підготовки.

Право на погодинну компенсацію, що не може перевищувати 18 євро (при індексі вартості життя 100), також мають особи, які забезпечують індивідуальний супровід молодих спортивних талантів у медичній, парамедичній, психосоціальній та навчальній сферах.

Розмір та порядок виплати компенсації визначаються регламентом Великого Герцога (règlement grand-ducal).

(7) Особливі заходи щодо програм та організації навчання можуть бути прийняті на користь молодих спортсменів післяпочаткової освіти (enseignement post-primaire), які займаються спортом на високому рівні. Деталі регулюються регламентом Великого Герцога.

Стаття 5. Рекреаційний спорт

​

Під рекреаційним спортом (sport de loisir) розуміється будь-яка діяльність спортивного характеру, що здійснюється переважно з метою відпочинку, а також діяльність, що здійснюється з міркувань здоров’я або ресоціалізації.

Держава та комуни покладають на себе місію організації та підтримки рекреаційного спорту та підтримують програми збереження здоров’я через спорт.

Будь-яка пропозиція занять рекреаційним спортом передбачає наявність кваліфікованого технічного супроводу та відповідає належним умовам безпеки та гігієни.

Стаття 6. Змагальний спорт

​

Під змагальним спортом (sport de compétition) розуміється спорт, який здійснюється в організованих рамках відповідно до правил та рейтингів.

Держава підтримує спортивний рух у здійсненні та просуванні змагального спорту переважно шляхом фінансових внесків, прямого забезпечення послуг та логістичної підтримки, спрямованої на забезпечення його адміністративного та спортивного функціонування на національному та міжнародному рівнях.

Розділ 3: Спортивна інфраструктура

Стаття 7. Облаштування спортивних об’єктів

Планування та створення спортивних об’єктів здійснюються на національному, регіональному та місцевому рівнях з урахуванням, у межах загального планування території (aménagement général du territoire), потреб, встановлених на шкільному, змагальному та рекреаційному рівнях.

Держава, комуни (communes) та спортивний рух співпрацюють у створенні, збереженні, адаптації та модернізації спортивної інфраструктури. Державні інвестиції та допомога надаються через багаторічні програми та за рахунок щорічних бюджетних асигнувань.

Спортивна діяльність повинна зберігати природу, і з цією метою можуть створюватися спеціальні зони та відповідні об’єкти.

Стаття 8. Облаштування та використання спортивних споруд

Спортивні об’єкти (enceintes sportives) мають відповідати спортивним стандартам, встановленим міжнародними федераціями, технічним вимогам щодо гігієни та комфорту, а також вимогам безпеки користувачів і глядачів.

Уже на етапі проектування мають бути передбачені пристосування для забезпечення доступу та використання особами з інвалідністю.

Залежно від організації та потреб шкільного спорту та змагального спорту (sport de compétition), спортивні споруди є відкритими для занять оздоровчо-рекреаційним спортом (sport de loisir).

Розділ 4: Внески держави у спорт

Стаття 9. Фінансова підтримка

За рахунок коштів, які щорічно визначаються законом про бюджет (loi budgétaire), держава надає фінансову допомогу на спортивну діяльність, на технічне керівництво та супровід, а також на управління у сфері спорту.

Стаття 10. Підготовка спортивних кадрів

Держава та спортивний рух (mouvement sportif) визначають та організовують підготовку технічних і адміністративних кадрів для різних форм спортивної діяльності.

Національна школа фізичного виховання та спорту (l’Ecole nationale de l’éducation physique et des sports) забезпечує, на вимогу та за сприяння спортивного руху, проведення навчання, яке підтверджується державними дипломами (brevets d’Etat).

Особи, які підтверджують наявність досвіду в керівництві та супроводі спортсменів у певній дисципліні, звільняються від проходження курсів та стажувань. Програми підготовки та їх організація встановлюються регламентом Великого Герцога (règlement grand-ducal).

Стаття 11. Медико-спортивний контроль

Виходячи з медичних міркувань, держава організовує медико-спортивний контроль і забезпечує проведення медико-спортивних обстежень у центрах, визначених міністром, до повноважень якого належать питання спорту.

У цих центрах обстеження проводяться лікарями, які мають сертифікат про спеціальне навчання зі спортивної медицини та затверджені міністром, до повноважень якого належать питання спорту. Затвердженим лікарям може допомагати адміністративний персонал, який має право на погодинну компенсацію. Зазначена сума, яка не може перевищувати 12 євро (при індексі вартості життя 100), встановлюється регламентом Великого Герцога. Відшкодування витрат на проїзд та проживання здійснюється відповідно до положень регламенту Великого Герцога від 14 червня 2015 року про витрати на проїзд і проживання, а також про компенсації при переїзді державних службовців та працівників держави.

Обов’язковий медико-спортивний контроль здійснюється за рахунок держави.

Федерації обумовлюють видачу ліцензії активного члена наданням медичної довідки про придатність до занять спортом, виданої медико-спортивною службою (service médico-sportif). Деякі спортивні дисципліни можуть бути звільнені від медико-спортивного обстеження на підставі регламенту Великого Герцога.

У центрах проводяться спеціальні обстеження для видів спортивної діяльності, що вимагають особливої придатності.

Лікар, відповідальний за медико-спортивний контроль, та його делегат, які забезпечують організацію та функціонування медико-спортивного контролю, повинні мати право на заняття загальною медичною практикою в Люксембурзі та підтвердити наявність додаткової підготовки у сфері спортивної медицини.

Характер та організація медико-спортивного контролю встановлюються регламентом Великого Герцога.

Стаття 12. Спортивне страхування

З метою покриття ризиків цивільної відповідальності спортивних організацій, спортивних керівників, ліцензованих спортсменів та непостійних добровільних співробітників, а також покриття ризику індивідуальних нещасних випадків спортивних керівників, ліцензованих спортсменів та непостійних добровільних співробітників під час спортивної діяльності, держава укладає один або кілька договорів страхування з однією або кількома страховими компаніями, акредитованими або уповноваженими у Великому Герцогстві Люксембург. Договори страхування можуть бути адаптовані до різних спортивних дисциплін.

Розділ 5: Спеціальний статус в інтересах спортивної еліти

Стаття 13. Сфера застосування

Держава долучається до заходів спортивного руху для підтримки елітного спортсмена в його спортивній та професійній кар’єрі.

Термін “елітний спортсмен” стосується атлетів, чия спортивна кваліфікація визнана такою C.O.S.L. або Паралімпійським комітетом Люксембургу (Luxembourg Paralympic Committee), скорочено L.P.C.

Стаття 14. Особливі заходи підтримки елітних спортсменів

1. В інтересах елітних спортсменів, зайнятих у державному секторі, може бути запроваджено адаптований графік роботи.

Під державним сектором слід розуміти державу, комуни, об’єднання комун, державні установи та Національне товариство люксембурзьких залізниць.

2. За умови виконання ними умов допуску до різних професій, елітні спортсмени користуються правом пріоритету при працевлаштуванні в державному секторі.

Це право пріоритету не діє, якщо допуск до відповідної посади здійснюється на основі конкурсного іспиту.

3. Держава бере участь у спеціальних моделях підготовки національних та олімпійських кадрів.
4. Держава забезпечує спеціальний медичний нагляд в інтересах елітних спортсменів.
5. Держава може сприяти заходам шкільної та професійної підготовки в інтересах елітного спортсмена у разі переривання його шкільного навчання або професійної кар’єри зі спортивних причин.
6. За умови, що елітні спортсмени не застраховані на іншій підставі, держава бере на себе сплату внесків на соціальне страхування на основі мінімальної соціальної заробітної плати. Для елітних спортсменів, які скорочують свою професійну діяльність таким чином, що їхні доходи падають нижче мінімальної соціальної заробітної плати, держава відшкодовує соціальні збори, розраховані на основі їхнього фактичного доходу.
7. Елітний спортсмен, який перериває або розтягує своє навчання, щоб присвятити себе спортивній кар’єрі, користується винятковими положеннями щодо надання стипендій та позик, передбаченими статтею 5 закону від 22 червня 2000 року про фінансову допомогу держави для здобуття вищої освіти.
8. Спеціальний підрозділ в Армії приймає елітних спортсменів як добровольців.

Умови застосування особливих заходів підтримки елітних спортсменів можуть бути уточнені регламентом Великого Герцога (règlement grand-ducal).

Стаття 15. Спортивна відпустка

Запроваджується спеціальна відпустка, яка називається спортивною відпусткою, що фінансується державою в межах наявних бюджетних асигнувань.

Стаття 15-1.

Мають право на спортивну відпустку (congé sportif):

1. спортсмени, які можуть представляти Велике Герцогство Люксембург з метою підготовки та участі в офіційних міжнародних змаганнях, що входять до одного зі складів Олімпійського та спортивного комітету Люксембургу (C.O.S.L.) або Паралімпійського комітету Люксембургу (L.P.C.), або які мають олімпійський проєкт, проєкт олімпійської кваліфікації, перспективний проєкт, елітний проєкт або паралімпійський проєкт спільно з C.O.S.L. або L.P.C., що надалі іменується «специфічний проєкт», або входять до складу індивідуальної національної збірної чи дорослих команд визнаної спортивної федерації (fédération sportive agréée), що керує змагальним видом спорту;
2. спортсмени, які мають ліцензію клубу, афілійованого з визнаною спортивною федерацією, з метою підготовки та участі в офіційних міжнародних клубних змаганнях, організованих компетентними міжнародними федераціями або за їхньої співпраці;
3. спортсмени, окрім зазначених у пунктах 1 та 2, які мають ліцензію визнаної спортивної федерації, що бере участь в офіційних міжнародних змаганнях, та мають спільну згоду C.O.S.L. або L.P.C. і міністра, до повноважень якого належить сфера спорту;
4. судді та арбітри, відібрані компетентною міжнародною спортивною федерацією для участі в міжнародних змаганнях або для участі в міжнародних навчальних заходах, належним чином дозволених відповідними визнаними спортивними федераціями;
5. адміністративні кадри, члени адміністративного органу визнаної спортивної федерації, афілійованого клубу, C.O.S.L. або L.P.C., для: a) здійснення поточного управління організацією; b) участі в міжнародних засіданнях статутних органів, комісій або робочих груп міжнародних спортивних федерацій та олімпійського або паралімпійського руху; c) участі в навчальних заходах, організованих на міжнародному рівні та належним чином дозволених компетентним органом;
6. фізичні особи, призначені визнаною спортивною федерацією, афілійованим клубом, C.O.S.L. або L.P.C. для супроводу спортсменів на офіційних міжнародних змаганнях, організованих компетентними міжнародними федераціями, або на підготовчих зборах;
7. фізичні особи-волонтери, призначені визнаною спортивною федерацією, афілійованим клубом, C.O.S.L. або L.P.C. для участі в організації міжнародних спортивних заходів, визнаних міжнародними спортивними федераціями, що проводяться у Великому Герцогстві Люксембург;
8. технічні кадри, призначені визнаною спортивною федерацією, афілійованим клубом, C.O.S.L. або L.P.C. для супроводу спортсменів на офіційних міжнародних змаганнях, організованих компетентними міжнародними федераціями, на підготовчих зборах або для участі в навчальних заходах, організованих на міжнародному рівні та належним чином дозволених компетентним органом;
9. учасники, які проходять навчання, організоване Національною школою фізичного виховання та спорту (École nationale d’éducation physique et des sports) або інше навчання, визнане міністром, до повноважень якого належить сфера спорту.

Під спортсменами, які мають олімпійський проєкт, проєкт олімпійської кваліфікації, перспективний проєкт, елітний проєкт або паралімпійський проєкт, маються на увазі атлети, які підтверджують потенціал до прогресу та мають індивідуальний проєкт, і які були відібрані C.O.S.L. або L.P.C. у такій якості.

Під адміністративними кадрами маються на увазі фізичні особи, яким доручено управління або керівництво, або які сприяють управлінню або керівництву на адміністративному рівні у визнаних спортивних федераціях, їхніх афілійованих клубах, C.O.S.L. та L.P.C.

Під технічними кадрами маються на увазі фізичні особи, яким доручено технічний супровід спортсменів на рівні визнаних спортивних федерацій, їхніх афілійованих клубів, C.O.S.L. та L.P.C.

Стаття 15-2.

Для того, щоб мати право на спортивну відпустку, бенефіціар повинен бути безперервно зареєстрований у системі соціального страхування у Великому Герцогстві Люксембург відповідно до статті 1 Кодексу про соціальне забезпечення (Code de la sécurité sociale) протягом щонайменше шести місяців, що передують даті подання заяви на отримання права на спортивну відпустку.

Спортивна відпустка надається виключно спортсменам, технічним кадрам, суддям та арбітрам, які є непрофесіоналами та мають ліцензію визнаної спортивної федерації, а також особам, які виконують свої функції у визнаній люксембурзькій спортивній федерації, афілійованому клубі, C.O.S.L. або L.P.C. на непрофесійній основі.

Кількість спортсменів, які можуть скористатися спортивною відпусткою для підготовки та участі в офіційних міжнародних змаганнях, обмежується максимальною кількістю дозволених спортсменів, включно із запасними, відповідно до чинних міжнародних правил.

Під час підготовки або участі в міжнародних змаганнях кількість осіб супроводу, які можуть скористатися спортивною відпусткою, не може перевищувати:

1. п’ятьох осіб для групи, що налічує не більше десяти спортсменів;
2. шістьох осіб для групи з одинадцяти і більше спортсменів.

Стаття 15-3.

(1) Максимальна щорічна тривалість спортивної відпустки (congé sportif) на яку має право бенефіціар, обмежена:

1. дев’яносто днів для спортсменів, які мають олімпійський проект, проект олімпійської кваліфікації або паралімпійський проект спільно з Олімпійським та спортивним комітетом Люксембургу (Comité Olympique et Sportif Luxembourgeois, далі — C.O.S.L.) чи Люксембурзьким паралімпійським комітетом (Luxembourg Paralympic Committee, далі — L.P.C.);
2. шістдесят днів для члена технічного складу (cadre technique), який здійснює супровід спортсмена з олімпійським проектом, проектом олімпійської кваліфікації або паралімпійським проектом;
3. шістдесят днів для спортсменів, які мають перспективний або елітний проект спільно з C.O.S.L. чи L.P.C.;
4. сорок днів для члена технічного складу, який здійснює супровід спортсмена, що має перспективний або елітний проект спільно з C.O.S.L. чи L.P.C.;
5. тридцять днів для спортсменів, які входять до елітного складу (cadre d’élite) C.O.S.L. чи L.P.C. та не мають конкретного проекту;
6. двадцять днів для члена технічного складу, який здійснює супровід спортсмена, що входить до елітного складу C.O.S.L. чи L.P.C. та не має конкретного проекту;
7. двадцять днів для спортсменів, які входять до складу сприяння (cadre de promotion) C.O.S.L. чи L.P.C. та не мають конкретного проекту;
8. дванадцять днів для члена технічного складу, який здійснює супровід спортсмена, що входить до складу сприяння C.O.S.L. чи L.P.C. та не має конкретного проекту;
9. двадцять п’ять днів для спортсменів, які входять до складу індивідуальної національної збірної або дорослих збірних команд визнаної спортивної федерації (fédération sportive agréée), що керує змагальним видом спорту;
10. дванадцять днів для спортсменів, визначених у статті 15-1, першого абзацу, пункту 2.;
11. шість днів для спортсменів, визначених у статті 15-1, першого абзацу, пункту 3.;
12. двадцять п’ять днів для суддів та арбітрів, визначених у статті 15-1, першого абзацу, пункту 4.;
13. дванадцять днів для фізичних осіб, призначених визнаною спортивною федерацією, C.O.S.L. чи L.P.C., визначених у статті 15-1, першого абзацу, пункту 6.;
14. шість днів для фізичних осіб, призначених клубом, афілійованим із визнаною спортивною федерацією (club affilié à une fédération sportive agréée), визначених у статті 15-1, першого абзацу, пункту 6.;
15. п’ятдесят днів на одну організацію для фізичних осіб, призначених визнаною спортивною федерацією, C.O.S.L. чи L.P.C., визначених у статті 15-1, першого абзацу, пункту 7.;
16. десять днів на один афілійований клуб для фізичних осіб, призначених клубом, афілійованим із визнаною спортивною федерацією, визначених у статті 15-1, першого абзацу, пункту 7.;
17. двадцять п’ять днів для членів технічного складу, призначених визнаною спортивною федерацією, C.O.S.L. чи L.P.C., визначених у статті 15-1, першого абзацу, пункту 8.;
18. десять днів для членів технічного складу, призначених клубом, афілійованим із визнаною спортивною федерацією, визначених у статті 15-1, першого абзацу, пункту 8.;
19. п’ять днів для учасників навчання, визначеного у статті 15-1, першого абзацу, пункту 9.

Щорічна тривалість спортивної відпустки розраховується пропорційно залежно від ступеня зайнятості та річної тривалості робочого часу.

Щорічна тривалість спортивної відпустки також розраховується пропорційно з набранням чинності з першого числа місяця, що настає за початком дії критерію, який дав право на відповідну відпустку.

(2) Для адміністративного персоналу (cadres administratifs), які є членами органу управління визнаної спортивної федерації, максимальна щорічна тривалість спортивної відпустки на одну визнану спортивну федерацію обмежена:

1. п’ятьма днями для визнаної спортивної федерації, що має менше однієї тисячі змагальних ліцензій (licences de compétition);
2. десятьма днями для визнаної спортивної федерації, що має від однієї тисячі до п’яти тисяч змагальних ліцензій;
3. п’ятнадцятьма днями для визнаної спортивної федерації, що має понад п’ять тисяч змагальних ліцензій.

Для адміністративного персоналу, які є членами органу управління афілійованого клубу (club affilié), максимальна щорічна тривалість спортивної відпустки на один афілійований клуб обмежена:

1. двома днями для афілійованого клубу, що має менше п’ятдесяти змагальних ліцензій;
2. чотирма днями для афілійованого клубу, що має від п’ятдесяти до двохсот змагальних ліцензій;
3. шістьма днями для афілійованого клубу, що має понад двісті змагальних ліцензій.

Кількість змагальних ліцензій визначається станом на 1 січня кожного року на підставі звітів, завірених визнаними спортивними федераціями.

Для адміністративного персоналу, які є членами органу управління визнаної спортивної федерації, що не має змагальних ліцензій, максимальна щорічна тривалість спортивної відпустки на одну визнану спортивну федерацію встановлюється у розмірі двох днів.

Для адміністративного персоналу, які є членами органу управління афілійованого клубу, що не має змагальних ліцензій, максимальна щорічна тривалість спортивної відпустки на один афілійований клуб встановлюється у розмірі двох днів.

Для адміністративного персоналу, які є членами органу управління C.O.S.L. та L.P.C., максимальна щорічна тривалість спортивної відпустки обмежена п’ятьма днями на одну організацію.

Для адміністративного персоналу відповідний орган управління встановлює тривалість спортивної відпустки для кожного бенефіціара та видає йому попередньо оформлену довідку із зазначенням дати видачі та інформації про кількість наданих днів спортивної відпустки. Копія цієї довідки надсилається відповідною організацією міністру, до повноважень якого належать питання спорту, а бенефіціаром — своєму роботодавцю як підтвердний документ.

(3) Період спортивної відпустки прирівнюється до періоду фактичної роботи. Протягом цього періоду положення у сфері соціального забезпечення та захисту працівників продовжують застосовуватися.

Період спортивної відпустки не може бути зарахований у рахунок щорічної відпустки, встановленої законом або спеціальною угодою.

За винятком згоди роботодавця, спортивна відпустка не може поєднуватися з періодом щорічної відпустки, якщо це призведе до безперервної відсутності, що перевищує загальну тривалість належної щорічної відпустки.

Спортивна відпустка може бути розділена на частини. Кожна частина повинна становити не менше чотирьох годин. Щорічна спортивна відпустка не підлягає перенесенню з одного календарного року на інший.

Сумарна тривалість різних категорій спортивної відпустки для одного бенефіціара обмежена максимум сорока днями на рік, за винятком спортсменів, які мають конкретний проект, а також членів їхнього технічного складу, для яких тривалість спортивної відпустки не може перевищувати кількість днів, визначену в параграфі 1 статті 15-3.

Роботодавець може відмовити у наданні спортивної відпустки, якщо відсутність працівника внаслідок запитуваної відпустки загрожує мати серйозні негативні наслідки для діяльності підприємства, належного функціонування державної адміністрації чи публічної служби або гармонійного проходження оплачуваної щорічної відпустки інших працівників.

Для розрахунку кількості днів враховуються лише робочі дні.

Стаття 15-4.

Заяви щодо надання спортивної відпустки (congé sportif) мають подаватися визнаною спортивною федерацією (fédération sportive agréée), афілійованим клубом, C.O.S.L. або L.P.C. на заздалегідь встановленому бланку за місяць до дати заходу, для якого запитується спортивна відпустка, за винятком випадків, коли подія, що дає право на відпустку, відбувається менш ніж за місяць до дати заходу.

Заяви, що стосуються статті 15-3, параграфа 1, повинні отримати схвальний висновок роботодавця.

Для адміністративних керівників, зазначених у статті 15-3, параграфі 2, право на спортивну відпустку починається першого числа місяця, наступного за датою видачі вищезазначеного сертифіката, і закінчується в день припинення повноважень члена органу управління.

Міністр, до повноважень якого належать питання спорту, задовольняє або відхиляє заяву залежно від дотримання вищезазначених критеріїв і, у разі потреби, встановлює тривалість спортивної відпустки відповідно до максимальних термінів, передбачених законом, та письмово повідомляє про це заявника та роботодавця до початку запитуваної відпустки.

Стаття 15-5.

У державному секторі особи, які отримують спортивну відпустку, продовжують протягом усього терміну спортивної відпустки отримувати свою заробітну плату та користуватися правами, пов’язаними з їхньою посадою.

До державного сектора належать держава, комуни, об’єднання комун, державні та комунальні установи і служби, що перебувають під наглядом держави або комун, напівдержавні організації, а також Національна залізнична компанія.

Особи, які отримують спортивну відпустку і не належать до державного сектора, продовжують протягом усього терміну спортивної відпустки отримувати свою заробітну плату та користуватися правами, пов’язаними з їхньою посадою. Їхнім роботодавцям за кожен наданий день спортивної відпустки відшкодовується компенсаційна виплата, обмежена чотирикратним розміром мінімальної соціальної заробітної плати для некваліфікованих працівників (salaire social minimum pour travailleurs non-qualifiés).

Компенсаційна виплата призначається особам, які отримують спортивну відпустку, віком до шістдесяти п’яти років та які здійснюють незалежну професійну діяльність. Розмір цієї виплати встановлюється на основі доходу, що слугував базою для нарахування внесків на пенсійне страхування за останній рік, за який нараховувалися внески, при цьому вона не може перевищувати чотирикратний розмір мінімальної соціальної заробітної плати для некваліфікованих працівників.

Заява роботодавця про відшкодування та заява про компенсацію від особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, подаються на основі декларації, що має бути представлена міністру, до повноважень якого належать питання спорту, не пізніше 1 лютого року, наступного за наданням спортивної відпустки. У разі неподання декларації до цієї дати право на відповідне відшкодування або компенсацію втрачається.

Роботодавець отримує від держави суму валової заробітної плати та частку соціальних внесків, що сплачується роботодавцем.

Виплата компенсації залежить від подання заздалегідь встановленого сертифіката, належним чином засвідченого визнаною спортивною федерацією, афілійованим клубом, C.O.S.L. або L.P.C., який підтверджує фактичну участь особи, що отримує спортивну відпустку, у заході, що дав право на зазначену відпустку.

Стаття 15-6.

Міністр, до повноважень якого належать питання спорту, виступає в якості відповідального за обробку персональних даних у розумінні Регламенту (ЄС) 2016/679 Європейського Парламенту та Ради від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з обробкою персональних даних і про вільний рух таких даних, та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист даних).

Стаття 15-7.

Адміністративна процедура, якої необхідно дотримуватися для надання спортивної відпустки, визначається регламентом Великого Герцога (règlement grand-ducal).

Розділ 6: Спортивна етика

Ст. 16. Боротьба з допінгом

Держава, пліч-о-пліч зі спортивним рухом та через національний представницький орган, бере на себе зобов’язання щодо боротьби з допінгом у спорті.

Допінговими речовинами та методами, про які йдеться в цій статті, є ті, що фігурують у списку заборон, наведеному в додатку до Міжнародної конвенції про боротьбу з допінгом у спорті, укладеної в Парижі 18 листопада 2005 року та затвердженої законом від 24 листопада 2006 року, з урахуванням оновлень цього списку, що публікуються Всесвітнім антидопінговим агентством у порядку, передбаченому статтею 4 Всесвітнього антидопінгового кодексу.

Без шкоди для дисциплінарних стягнень, що накладаються відповідними компетентними національними та міжнародними спортивними інстанціями, караються позбавленням волі на строк від восьми днів до трьох років і штрафом у розмірі від 1.250 до 50.000 € або лише одним із цих покарань:

1. особи, які з метою використання іншими особами перевозили, зберігали або придбали допінгові речовини, а також особи, які імпортували, експортували, виготовляли, продавали, пропонували до продажу або видавали, навіть безкоштовно, допінгові речовини, знаючи, що вони використовувалися або мали використовуватися з метою допінгу в спорті;
2. лікарі, які призначили лікарський засіб, що містить допінгову речовину, знаючи, що він використовувався або мав використовуватися з метою допінгу в спорті;
3. особи, які вводили спортсменам з метою допінгу речовини, зазначені в абзаці 2, або застосовували до них допінгові методи, а також особи, які сприяли використанню цих допінгових речовин чи допінгових методів або підбурювали до їх використання з метою допінгу в спорті.

Максимальний розмір покарань, передбачених у попередньому абзаці, збільшується до п’яти років позбавлення волі та 75.000 €, якщо правопорушення вчинені щодо неповнолітнього.

Правопорушення, що порушують положення цієї статті, розслідуються та фіксуються співробітниками поліції Великого Герцогства (police grand-ducale) та судової поліції (police judiciaire), а також митниками, які з цією метою наділені повноваженнями, визначеними у статтях 2 та 3 закону від 19 лютого 1973 року про продаж лікарських засобів та боротьбу з наркоманією.

Застосування спортивних санкцій у разі позитивних результатів допінг-контролю покладається відповідно на компетентні національні та міжнародні інстанції.

Ст. 17. Спортивні спори

Відповідно до статутів чи регламентів федерацій та Олімпійського і спортивного комітету Люксембургу (C.O.S.L.) або спеціальної угоди, спори між федерацією, клубом чи ліцензованим учасником (licencié) вирішуються, після вичерпання засобів правового захисту на рівні федерацій та за винятком звернення до судів загальної юрисдикції, арбітражною інстанцією, створеною C.O.S.L..

Ст. 18. Насильство навколо спорту

Органи державної влади, спортивний рух та власники спортивних споруд співпрацюють для забезпечення охорони правопорядку на спортивних об’єктах та запобігання актам насильства, расизму і ксенофобії, спрямованим проти учасників спортивних заходів або груп глядачів.

Розділ 7: Різні положення

Стаття 19. Контракт тренера та спортсмена, які отримують компенсацію

1. Стаття 3 зміненого Закону від 7 червня 1937 року, що має на меті реформу Закону від 31 жовтня 1919 року про законодавче регулювання найму послуг приватних службовців (employés privés), доповнюється абзацом 3 такого змісту:

«Як виняток із попередніх абзаців 1 та 2, не вважаються приватними службовцями особи, які здійснюють діяльність тренера або спортсмена на виконання контракту, укладеного ними з визнаною федерацією (fédération agréée) або афілійованим клубом, коли ця діяльність здійснюється за таких двох сукупних обставин:

– відповідна діяльність не здійснюється як основна та регулярна

та

– компенсація (indemnité), що виплачується на виконання контракту, не перевищує на рік суму, яка відповідає дванадцятикратному розміру щомісячної мінімальної соціальної заробітної плати (salaire social minimum) для кваліфікованих працівників.

Зазначені контракти не регулюються законодавством про найману працю.»

2. Як виняток із статей 5 та 9 зміненого Закону від 24 травня 1989 року про трудовий договір, строкові трудові договори можуть укладатися між спортивною федерацією або клубом, з однієї сторони, та тренером або спортсменом, з іншої сторони. Такі договори можуть бути укладені на строк більше 24 місяців і можуть продовжуватися більше двох разів без того, щоб вважатися безстроковими трудовими договорами.

Стаття 20. Захист спортивних емблем та знаків

Для забезпечення захисту олімпійські емблеми та знаки, а також емблеми та знаки визнаних федерацій повинні відповідати законодавству у сфері промислових зразків (dessins et modèles).

Стаття 21. Спортивні сертифікати та відзнаки

Національний орден, медаль за спортивні заслуги (médaille du mérite sportif), може присуджуватися будь-якій особі, яка надала видатні та постійні послуги справі спорту, на умовах, визначених великогерцогським регламентом (règlement grand-ducal).

З метою популяризації занять спортом національні спортивні сертифікати (brevets sportifs nationaux) присуджуються всім особам, які відповідають умовам, визначеним великогерцогським регламентом.

Стаття 22. Спеціальні та додаткові положення

На виконання пункту 6) статті 14 цього закону до Кодексу соціального страхування (Code des assurances sociales) вносяться такі зміни:

1. Абзац 1 статті 1 доповнюється пунктом 19 такого змісту:

«19) елітні спортсмени, які беруть участь в елітній спортивній діяльності в рамках закону від 3 серпня 2005 року про спорт».

2. Восьме тире статті 32 викладається в такій редакції:

«державі щодо застрахованих осіб, зазначених у пунктах 13), 15), 16), 17) та 19) статті 1, а також учнів та студентів віком до тридцяти років, застрахованих відповідно до пункту 14) статті 1 або які уклали договір добровільного страхування відповідно до статті 2 і мають лише доходи, нижчі за гарантований мінімальний дохід (revenu minimum garanti) для самотньої особи, як це визначено законом від 29 квітня 1999 року про створення права на гарантований мінімальний дохід».

3. Абзац 1 статті 85 доповнюється пунктом 11 такого змісту:

«11) спортсмени, які беруть участь в елітній спортивній діяльності в рамках закону від 3 серпня 2005 року про спорт».

4. Абзац 1 статті 171 доповнюється пунктом 18) такого змісту:

«18) періоди, протягом яких заінтересована особа здійснює елітну спортивну діяльність відповідно до закону від 3 серпня 2005 року про спорт».

5. Стаття 240 доповнюється пунктом 13 такого змісту:

«13) державі, якщо йдеться про періоди, передбачені в пункті 18) статті 171, до розміру мінімальної соціальної заробітної плати (salaire social minimum)».

6. Абзац 2 статті 250 викладається в такій редакції:

«Установа страхування на випадок старості та інвалідності (établissement d’assurance contre la vieillesse et l’invalidité) є компетентною щодо осіб, які підлягають страхуванню на підставі періодів, зазначених у пунктах 1), 4), 5), 8), 9), 10), 15) та 18) статті 171, за винятком випадків, коли управління ними покладено на пенсійний фонд приватних службовців (caisse de pension des employés privés)».

Стаття 23. Положення про скасування та прикінцеві положення

Закон від 26 березня 1976 року про фізичне виховання та спорт (loi du 26 mars 1976 concernant l’éducation physique et le sport), з наступними змінами, скасовується.

У тій мірі, в якій вони не суперечать положенням цього Закону, чинні регламенти (règlements), прийняті на виконання зміненого Закону від 26 березня 1976 року про фізичне виховання та спорт, залишаються чинними до публікації можливих регламентів, прийнятих на виконання цього Закону.

У будь-якому майбутньому законодавчому чи нормативно-правовому положенні посилання на цей Закон може здійснюватися у скороченій формі з використанням назви «Закон від 3 серпня 2005 року про спорт» (loi du 3 août 2005 concernant le sport).