Іспанія

ЗАКОН 39/2022 ВІД 30 ГРУДНЯ “ПРО СПОРТ”

ФЕЛІПЕ VI

КОРОЛЬ ІСПАНІЇ

До всіх, хто бачить і розуміє цей документ.

Нехай знають: Генеральні кортеси схвалили, а я санкціоную наступний акт:

ПРЕАМБУЛА

I

Спорт притаманний людині, а фізичні вправи необхідні для гармонійного розвитку тіла і духу. Цю реальність визнавали найдавніші цивілізації, які відводили спорту та фізичній активності чільне місце в організації свого суспільного життя.

Сьогодні спорт став одним з найбільш значущих соціальних, культурних та економічних явищ 21 століття. За оцінками, понад 3% світової торгівлі пов’язано зі спортивною індустрією, і ця діяльність становить приблизно 2% світового валового внутрішнього продукту. У випадку Іспанії ця цифра становить 3,3%.

На додаток до цих цифр, з соціальної точки зору, спорт і фізична активність є вектором громадського здоров’я першої величини, а також фундаментальним елементом для виховання дітей і молоді.

II

У цьому глобальному контексті не дивно, що спорт набуває все більшої присутності та значущості в правових системах усіх країн. У нашій Конституції, у статті 43.3, зазначено, що органи державної влади сприяють санітарно-гігієнічному вихованню, фізичній культурі та спорту, а також сприяють належному використанню вільного часу.

На виконання цього конституційного мандату був прийнятий Закон 10/1990 від 15 жовтня про спорт, який діє вже понад тридцять років. За цей час іспанське суспільство зазнало глибоких трансформацій, які зумовили необхідність оновлення спортивного законодавства.

III

Новий Закон про спорт базується на трьох фундаментальних принципах:

По-перше, чітке визнання фізичної активності та спорту як важливих видів діяльності, які роблять вирішальний внесок у здоров’я та благополуччя людей, соціальну згуртованість та економічний розвиток країни.

По-друге, захист рівності та інклюзивності на всіх рівнях спорту, з особливою увагою до спортсменок, осіб з інвалідністю, неповнолітніх та інших вразливих груп.

По-третє, забезпечення більшого ступеня правової визначеності для спортсменів, як професійних, так і інших, оновлення моделі професійних спортивних асоціацій, а також упорядкування та розширення повноважень Вищої ради спорту.

ПОПЕРЕДНІЙ РОЗДІЛ

Загальні принципи спортивного регулювання

ГЛАВА І - Загальні положення

Стаття 1. Мета.

1. Метою цього Закону є загальне регулювання спорту, що належить до компетенції держави, сприяння фізичній активності та спорту з боку Генеральної державної адміністрації в межах її повноважень, а також координація з Автономними Співтовариствами та місцевими органами влади.

2. Генеральна державна адміністрація сприяє заняттям спортом серед громадян, створюючи умови, що сприяють фізичній активності та доступу до спорту на рівних умовах.

3. Спорт і фізична активність вважаються важливим видом діяльності, що сприяє здоров’ю, освіті, культурі та соціальній згуртованості громадян.

Стаття 2. Суспільне призначення спорту.

1. Суспільними цілями спорту є:

   a) Пропаганда фізичної активності та спорту як важливих елементів якості життя, особистого та суспільного благополуччя.

   b) Зміцнення здоров’я громадян через фізичну активність і спорт.

   c) Загальний доступ до спорту, гарантування рівних можливостей та недискримінації за ознаками статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, расового чи етнічного походження, релігії чи переконань, інвалідності, віку або будь-яких інших особистих чи соціальних умов.

   d) Захист неповнолітніх та інших вразливих груп у спортивній практиці.

   e) Сприяння ефективній рівності між жінками та чоловіками у спорті.

   f) Інтеграція людей з інвалідністю у звичайну спортивну практику.

   g) Популяризація спорту в освітній сфері.

   h) Популяризація спорту як елементу територіальної згуртованості.

   i) Захист етичних та соціальних цінностей спорту.

   j) Захист чесності спортивних змагань.

   k) Боротьба з допінгом та захист здоров’я спортсменів.

   l) Запобігання насильству, расизму, ксенофобії, переслідуванням та будь-яким іншим формам дискримінації у спорті.

   m) Сприяння екологічному переходу у спортивній сфері.

   n) Сприяння діджиталізації та інноваціям у спорті.

   o) Сприяння розвитку спорту в сільській місцевості як фактору територіальної згуртованості.

Стаття 3. Спортсмени.

1. Для цілей цього Закону спортсменом є будь-яка особа, яка займається фізичною або спортивною діяльністю, незалежно від того, чи робить вона це в рамках федерації або нефедерації, у змагальному або рекреаційному, професійному або аматорському контексті.

2. Спортсмени мають право на:

   a) Займатися спортом в умовах свободи, рівності та безпеки.

   b) Не зазнавати дискримінації за ознакою статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, расового чи етнічного походження, релігії чи переконань, інвалідності, віку або за будь-якою іншою особистою чи соціальною ознакою.

   c) Отримувати належну спортивну підготовку.

   d) Знати про ризики, які заняття спортом можуть становити для їхнього здоров’я.

   e) Мати доступ до безпечних і доступних спортивних споруд та обладнання.

   f) Брати участь у прийнятті рішень, які їх стосуються, через встановлені канали.

   g) Захист їхнього здоров’я та фізичної цілісності.

   h) Захист їхнього іміджу та приватного життя.

   i) Захист від переслідувань та зловживань.

   j) Будь-які інші права, визнані правовою системою.

Стаття 4. Конкретні рамки для сприяння ефективній рівності у спорті.

1. Органи державної влади повинні сприяти забезпеченню ефективної рівності між жінками та чоловіками у сфері спорту.

2. Іспанські спортивні федерації та інші спортивні організації повинні впроваджувати внутрішні правила та протоколи для забезпечення рівного ставлення та недискримінації.

3. Заходи, що вживаються, повинні включати:

   a) Збалансоване представництво жінок у керівних органах.

   b) Рівні призові та економічні умови.

   c) Захист прав вагітних спортсменок і матерів.

   d) Протоколи проти сексуальних домагань та гендерного насильства.

Стаття 5. Зменшення соціального та гендерного розриву у сфері фізичної активності та спорту.

1. Генеральна державна адміністрація розробляє та впроваджує стратегії зменшення гендерного розриву у спорті.

2. Ці стратегії повинні бути спрямовані, зокрема, на:

   a) Збільшення участі жінок у всіх сферах спорту.

   b) Покращення видимості жіночого спорту в засобах масової інформації.

   c) Усунення стереотипів та бар’єрів, які заважають жінкам та дівчатам займатися спортом.

Стаття 6. Люди з інвалідністю та інклюзивний спорт.

1. Органи державної влади гарантують особам з інвалідністю доступ до спорту на рівних умовах з іншими особами.

2. Спортивні федерації повинні інтегрувати спортсменів з інвалідністю у свої структури, якщо відповідні міжнародні федерації здійснили таку інтеграцію.

3. Спортивні споруди та обладнання повинні бути доступними для людей з інвалідністю.

Стаття 7. Неповнолітні та спорт.

1. Органи державної влади гарантують захист неповнолітніх у спорті.

2. Будь-які форми насильства, жорстокого поводження або експлуатації неповнолітніх у спортивній діяльності забороняються.

3. Спортивні організації повинні мати спеціальні протоколи щодо захисту неповнолітніх.

4. Особам, засудженим за злочини проти статевої свободи та недоторканості неповнолітніх, забороняється обіймати посади, пов’язані з роботою з неповнолітніми у спорті.

5. На професійну спортивну діяльність неповнолітніх поширюється трудове законодавство про охорону праці неповнолітніх і, зокрема, положення статті 6 Статуту працівників.

РОЗДІЛ I – Спортивні суб’єкти

ГЛАВА І – Спортсмени

Стаття 8. Типи спортсменів.

1. Спортсмени поділяються на наступні категорії:

   a) Професійні спортсмени: особи, які регулярно отримують винагороду за участь у спортивних змаганнях, незалежно від того, чи є вони найманими працівниками або самозайнятими особами.

   b) Непрофесійні спортсмени: особи, які займаються спортом у спортивній організації без трудових відносин і отримують лише компенсацію витрат, пов’язаних зі спортивною діяльністю.

   c) Спортсмени-змагальники: особи, які отримують ліцензію на участь у змаганнях відповідної федерації.

   d) Спортсмени, які не беруть участь у змаганнях: особи, які отримують ліцензію від федерацій, для яких змагання не є основним видом діяльності.

   e) Аматорські спортсмени: особи, які беруть участь в неофіційних змаганнях або спортивних заходах.

Стаття 9. Спортсмени високого рівня.

Спортсмени високого рівня - це особи, визначені Державною адміністрацією за виняткові спортивні досягнення та представлення Іспанії на міжнародних змаганнях найвищого рівня.

Стаття 10. Спортсмени високих досягнень.

Спортсмени високого рівня - це спортсмени, визначені автономними співтовариствами відповідно до їхніх критеріїв.

ГЛАВА II – Спортивні організації

Стаття 11. Спортивні клуби.

1. Спортивні клуби є базовими спортивними організаціями, створеними для занять спортом та його популяризації.

2. Клуби можуть мати різні організаційно-правові форми відповідно до законодавства.

Стаття 12. Професійні спортивні клуби та публічні товариства з обмеженою відповідальністю.

Клуби, які беруть участь у професійних змаганнях, можуть бути організовані як спортивні клуби або як спортивні публічні акціонерні товариства.

РОЗДІЛ II – Організація спорту

ГЛАВА I – Загальне державне управління у сфері спорту

Стаття 13. Вища рада спорту.

1. Вища рада спорту (Consejo Superior de Deportes, CSD) є автономним органом Генеральної державної адміністрації, відповідальним за планування, просування та координацію спортивної діяльності, що належить до компетенції держави.

2. До повноважень Вищої ради спорту належать:

   a) Координація з компетентними органами автономних співтовариств.

   b) Санкціонування та нагляд за діяльністю іспанських спортивних федерацій.

   c) Визнання спортсменів високого рівня.

   d) Контроль за спортивними субсидіями.

   e) Боротьба з допінгом.

   f) Нагляд за чесністю спортивних змагань.

   g) Сприяння рівності та інклюзії у спорті.

Стаття 14. Голова Вищої ради спорту.

Президент Вищої ради спорту призначається Радою Міністрів за поданням міністра, відповідального за спорт.

ГЛАВА II – Іспанські спортивні федерації

Стаття 15. Правова природа та функції.

1. Іспанські спортивні федерації є приватними організаціями зі статусом юридичної особи та власним майном, які здійснюють, окрім власних повноважень, публічні функції, делеговані державою.

2. Делеговані публічні функції включають:

   a) Організація та санкціонування офіційних національних змагань.

   b) Видача спортивних ліцензій.

   c) Здійснення дисциплінарних повноважень.

   d) Підготовка та формування національних збірних команд.

Стаття 16. Статут Федерації.

Статути іспанських спортивних федерацій підлягають затвердженню Вищою радою зі спорту і повинні містити положення про:

a) Демократичну організацію та управління.

b) Рівне представництво жінок і чоловіків.

c) Захист прав спортсменів.

d) Прозорість та підзвітність.

РОЗДІЛ III – Спорт вищих досягнень та високих результатів

Стаття 17. Спорт вищих досягнень.

1. Спорт вищих досягнень є предметом суспільного інтересу.

2. Держава підтримує спортсменів високого рівня через:

   a) Центри вищої спортивної майстерності (CAR).

   b) Центри спеціалізованої підготовки (CTD).

   c) Стипендії та гранти.

   d) Заходи соціального захисту.

Стаття 18. Навчальні програми.

Вища рада спорту координує тренувальні програми для національних збірних команд Іспанії у співпраці з відповідними федераціями.

РОЗДІЛ IV – Іспанські спортивні федерації

ГЛАВА I – Загальні положення

Стаття 19. Автономія федерацій.

Іспанські спортивні федерації діють автономно в межах, встановлених законом, під наглядом Вищої ради з питань спорту.

Стаття 20. Управління федераціями.

1. Керівними органами федерацій є:

   a) Генеральна асамблея.

   b) Президент.

   c) Виконавчий комітет.

2. Керівні органи повинні забезпечувати збалансоване представництво жінок і чоловіків.

ГЛАВА II – Економічний контроль

Стаття 21. Фінансовий нагляд.

Вища рада спорту здійснює економічний, фінансовий та адміністративний контроль над іспанськими спортивними федераціями.

РОЗДІЛ V – Професійний спорт

Стаття 22. Професійні змагання.

1. Професійні змагання - це змагання, в яких більшість учасників є професійними спортсменами.

2. У професійних змаганнях можуть брати участь як спортивні клуби, так і спортивні акціонерні товариства.

Стаття 23. Професійні ліги.

Професійні ліги зі статусом юридичної особи створюються для організації та проведення професійних змагань.

Стаття 24. Права спортсменів у професійному спорті.

Професійні спортсмени мають право на:

a) Справедливу винагороду.

b) Безпечні умови праці.

c) Соціальний захист.

d) Право на організацію та ведення колективних переговорів.

РОЗДІЛ VI – Доброчесність у спорті

ГЛАВА I – Боротьба з допінгом

Стаття 25. Антидопінгова політика.

1. Використання заборонених речовин і методів у спорті заборонено.

2. Іспанія дотримується Всесвітнього антидопінгового кодексу та міжнародних стандартів WADA.

Стаття 26. Іспанське агентство з охорони здоров’я у спорті.

Іспанське агентство з охорони здоров’я в спорті (AEPSAD) є органом, відповідальним за антидопінговий контроль і захист здоров’я спортсменів.

ГЛАВА II – Боротьба з насильством у спорті

Стаття 27. Запобігання насильству.

1. Будь-які форми насильства, расизму, ксенофобії та нетерпимості у спорті заборонені.

2. Спортивні організації повинні впроваджувати протоколи щодо запобігання та реагування на насильство.

Стаття 28. Санкції за насильство.

За акти насильства у спорті передбачені адміністративні та дисциплінарні санкції відповідно до законодавства.

ГЛАВА ІІІ – Чесність і непідкупність змагань

Стаття 29. Договірні матчі.

1. Договірні матчі у спортивних змаганнях заборонені.

2. Спортивні організації повинні співпрацювати з органами влади у виявленні та запобіганні маніпуляціям.

РОЗДІЛ VII – Вирішення спортивних спорів

Стаття 30. Адміністративний спортивний трибунал.

1. Адміністративний спортивний трибунал (Tribunal Administrativo del Deporte, TAD) є органом, який розглядає спортивні спори адміністративного характеру.

2. До компетенції TAD належать:

   a) Апеляції на рішення федерацій у дисциплінарних справах.

   b) Спори щодо виборів у федераціях.

   c) Інші спори, передбачені законом.

Стаття 31. Спортивний арбітраж.

Спортивні спори приватного характеру можуть вирішуватися в арбітражі відповідно до арбітражного законодавства.

ДОДАТКОВІ ПОЛОЖЕННЯ

Перше додаткове положення. Олімпійський комітет Іспанії.

Олімпійський комітет Іспанії є асоціацією зі своєю власною правосуб’єктністю, яка здійснює свою діяльність відповідно до принципів Олімпійської хартії.

Друге додаткове положення. Паралімпійський комітет Іспанії.

Паралімпійський комітет Іспанії відповідає за координацію та представництво паралімпійського руху в Іспанії.

Третє додаткове положення. Спорт у сільській місцевості.

Генеральна державна адміністрація сприяє розвитку спорту в сільській місцевості як фактору територіальної згуртованості.

Четверте додаткове положення. Програма “CHALLENGE”.

Програма “CHALLENGE” (2023-2025) реалізується з метою підтримки розвитку спорту в сільській місцевості.

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Перше прикінцеве положення. Розробка Закону.

Уряд у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти, необхідні для розвитку та застосування цього Закону.

Друге прикінцеве положення. Набрання чинності.

Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2023 року.

Повний текст доступний на BOE